Free Essay

The Renaissance

In:

Submitted By seva4ka
Words 7432
Pages 30
СОДЕРЖАНИЕ
Введение
Глава I. Общая характеристика философских взглядов эпохи Возрождения
Глава II. Педагогические идеи гуманистов
Глава Ідеї фізичного виховання
Глава Вплив гуманістичних ідей епохи європейського Відродження на східнослов’янську культуру
Заключение
Литература

ВВЕДЕНИЕ
Проблема человека не теряла своей значимости на протяжении всей истории цивилизации. В любую эпоху человек пытался понять собственную природу, свое предназначение в этом мире, взаимоотношения со всем, что его окружало. Особенно актуальной эта проблема становилась в периоды, когда под воздействием изменяющихся условий жизни на смену одной эпохе, приходила другая.
В наш век всеобщего прогресса, когда человек благодаря современным технологиям, получил возможность управлять природными процессами, когда в руках небольшого количества людей сосредоточена мощь, способная стереть с лица земли целые континенты, человек по-прежнему стоит перед теми же проблемами, которые волновали человечество во все времена. Однако в рассматриваемом периоде есть особенность, которая отличает проблемы наших современников от проблем того времени. Наши современники совершенно естественно воспринимают себя центром вселенной, не задумываясь над тем, что так было не всегда. Именно в период раннего итальянского гуманизма закладывался фундамент для появления современного представления о ценности человека, не свойственного средневековью.
Формирование гуманизма в Италии происходило в условиях городской жизни. Италия благодаря своей финансово-экономической активности, динамичной политической жизни и яркой светской культуре опережала другие европейские страны.
В IX-X вв. в Италии начался процесс возвышения городов, связанный с оживлением торговли. На развитие торговли несомненно оказывало «выгодное географическое положение полуострова, расположенного в центре средиземноморских путей». С XI века этот процесс усиливался, Европа снабжалась вывозимыми с Востока предметами роскоши, однако спросом пользовались и те изделия (оружие, ткани, посуда), которые производились итальянскими ремесленниками.
Оживленная торговля и развитие ремесел влияли на быстрый рост городов и на превращение их в конце XI - XII вв. в вольные города-коммуны, среди которых были: Флоренция, Милан, Равенна, Пиза, Лукка и др. Италия того периода не имела единого центра - ни один из городов-коммун не оказался способным к объединению страны. Однако в условиях чужеземной агрессии, города-государства объединялись, но как только такая опасность исчезала, они вновь распадались. В 1167 году образовалась Ломбардская лига, чтобы противостоять германскому императору Фридриху I. Распавшись, она возродилась в 1226 году только под угрозой новой опасности - Фридриха II. Города-государства соперничали между собой в посреднической торговле между Востоком и Западом. В таких условиях привычными стали «домашние войны», которые велись между ними.
Экономические изменения привели к изменению социальных слоев, к трансформации старых и появлению новых, между которыми шла острая борьба. Нобилитет постепенно уступал в политической значимости пополанам. В слой пополанства входили так называемые «новые люди», «деловые люди». Они не имели аристократических корней, но держали в своих руках ведущие отрасли ремесленного производства, занимались торговлей и банковскими операциями. Путь к экономическому могуществу и общественному влиянию давался тяжелым трудом и требовал незаурядных качеств.
Целью курсовой работы является изучение истории развития философии эпохи Возрождения и выявление педагогических идей гуманистов.
Исходя из цели курсовой работы мы ставим перед собой следующие задачи:
- проследить историю развития философской мысли в эпоху Возрождения;
- выявить педагогические идеи гуманистов этого времени;

ГЛАВА I. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ФИЛОСОФСКИХ ВЗГЛЯДОВ ЭПОХИ ВОЗРОЖДЕНИЯ
Наступает этап гражданского гуманизма, родина которого, как и гуманизма вообще - город Флоренция. Гражданский гуманизм связан с творчеством Колюччо Салютати, Леонардо Бруни, Поджо Браччолини, Джанноццо Манетти, Леона Баттиста Альберти. Они расширили круг проблем, связанных с человеком, особое внимание уделяя его месту в обществе, его правам и обязанностям перед государством. В числе важных особенностей гуманизма этого периода - внимание к социально-экономической и политической стороне общества.

Это направление стало значимым в условиях демократического строя Флоренции (до возникновения тирании в 1434 году) на фоне других мелких государств, где господствовала тирания. Республиканская Флоренция, сопротивлявшаяся Милану, рождала в гуманистах дух патриотизма, с их мнением считались политики и государственные деятели. Сами же гуманисты стремились к распространению своих идей среди большего количества горожан.

Одним з найяскравіших представників епохи Відродження є ^ Вітторіно да Фельтре (1378-1446). В 1424 р. відкрив при дворі герцога Мантуанського школу, в якій навчались діти герцога і його наближених, а також діти бідних батьків, які утримувались за рахунок Вітторіно да Фельтре. Ця школа знаходилась на березі мальовничого озера, кімнати в ній були світлими, просторими. Школа називалась "Будинком радості". Самою назвою Вітторіно да Фельтре підкреслював відмінність своєї школи від середньовічної аскетичної школи. Велика увага надавалась фізичному вихованню: діти займались верховою їздою, плаванням, гімнастикою, фехтуванням. Тілесні покарання допускались лише за антиморальні дії вихованців. Вивчались давні мови, римська і грецька літератури. Діти вивчали математику, у викладанні якої мали місце наочні посібники і практичні роботи. Школа Вітторіно да Фельтре користувалась популярністю, вона була зразком для створення нових гуманістичних шкіл в різних країнах Західної Європи, а самого Вітторіно да Фельтре називали "першим шкільним учителем нового типу".

Колюччо Салютати (1331-1406) ста л первым гуманистом, которому был предложен высокий пост канцлера Флоренции именно благодаря его взглядам. На этом посту он пробыл до конца своей жизни. Став канцлером, через личные контакты, письма, книги, - Салютатти расширил влияние гуманизма на Флоренцию.
Вся деятельность Салютати подчинялась желанию улучшить общество в целом. Его личная библиотека стала предшественницей публичных библиотек. По мнению Поджо, Салютати хотел дать всем ученым возможность пользоваться необходимыми им книгами. Книги, способные научить человека чему-либо хорошему, рассуждал Салютати, «…несомненно, есть мудрость», перед которыми золото и серебро теряют свою ценность.
Как и у других гуманистов, особую роль в творчестве Салютати играла античность. Многие гуманисты проводили массу времени в поисках исторических остатков той эпохи, разыскивая их по всей Европе. Нахождение новых рукописей было событием чрезвычайной важности для увлеченных античностью, и каждый заинтересованный человек стремился как можно быстрее познакомиться с их содержанием. В связи с отсутствием публичных библиотек находки копировались. Это способствовало контактам в среде гуманистов, они активно переписывались между собой, сообщая сведения о находках-новинках, обменивались ими, проявляли живой интерес к судьбе библиотек, чьи владельцы скончались. Но были и такие, кто не хотел входить в это своеобразное «сообщество», имея источники, они не давали возможности пользоваться ими. В письме к магистру Якопо Тедеризи Салютати выразил свое отношение к тем, кто не желал сотрудничать: «Тот же, кто прячет книги, несправедлив ко всем; не свое он прячет, а уносит и похищает чужое». В письме он всячески осуждал подобные действия, вместе с тем отмечал что знания, получаемые из текстов, подобны пище для страждущего.
Уважая и используя мысли древних философов, Салютати признавал язычество временами, когда «еще не снизошло с небес истинное милосердие», не считал их лучше своего времени: «ведь мы достигаем совершенства, если следуем христианскому учению».
Он признавал спорность мыслей любых авторитетов, а также существование других мнений, отличных от собственных. Каждый может мыслить, размышлял он, как пожелает, имеет право не сковывать себя авторитетами, которых не надо оценивать «более того, чем следует».
В его размышлениях четко прослеживаются разделения деятельности людей на жизнь отрешенную от мира, жизнь частную и жизнь общественную.
Признавая важность спасения души, к отшельничеству он относился неоднозначно, считал, что те, кто выбирает жизнь созерцательную, стремятся сделаться более угодными Богу. Однако он отрицал, что такой образ жизни предпочтительнее для деятельного ума в достижении райского блаженства, потому что разум способен отсеять ненужные вещи. Кроме того, человек ведущий жизнь отшельника, в какой-то мере эгоистичен, занят только собой, так как никому в делах и в совершенствовании добродетелей не помогал. Несомненно, на первое место, Салютати ставил трудолюбие, считал, что трудолюбивые люди делают ближнего счастливее, тем самым проявляя любовь к Богу. Человек, любящий Бога, для Салютати не может остаться безучастным к окружающим.
Салютати писал: «…Убежав от мира, ты без сомнения, можешь упасть с неба на землю, в то время как я, оставаясь в миру, смогу подняться сердцем к небу» и «стать угодным богу». Так он говорил не просто о мирской жизни, а о жизни общественной.
В письме к Андреа Джусти да Вольтерра Колюччо Салютати размышляя над образом жизни людей, утверждал, что долг мудрых и добродетельных людей - активно участвовать в жизни государства. В случае их бездействия, к власти могут прийти «злые и бесчестные люди» и принести «несчастья и погибели добрым». В этом проявляется его новый взгляд на предназначение человека.
Несмотря не множество доводов в пользу общественной жизни, Салютати признавал возможность жизни уединенной, но только в случае истинной любви к богу. В этом случае бог сам призывает достойного к уединению, такой человек просто не сможет жить в миру. Есть и такие люди, которые оставляют мир потому, что с ними случилось несчастье, Салютати уверен, что жизненные невзгоды не могут быть оправданием такого поступка. Изменяя образ жизни, убегая от проблем, человек ищущий отшельничества, изгоняет себя, но не разрешает их, кроме того, он лишает общество той пользы, которую оно получает от каждого своего члена.
Колюччо Салютати не отрицал стремления к власти, но признавал ее инструментом в руках мудреца, взятого в руки для благих дел. В письме, к Галиено да Терни, Салютати писал, что никто не запрещает христианину «находиться во главе истинного, совершенного общества». Должность может испортить человека только по его собственной вине, но если человек учится смирению и послушанию, высокое положение не сможет ему повредить. Богатство, заработанное честным трудом, не развратит добродетельного человека.
Уделяя много внимания теме общественного блага, Салютати описывал идеальное государство как сообщество друзей, взаимно доброжелательных, исполняющих обязательства друг перед другом. На основании христианского учения он строил свои рассуждения о необходимости помогать не только своим близким, но и государству в целом. Человеческую дружбу он распространял на все сообщество «добрых людей», так как уверен в том, что бог, наградив этими отношениям двух людей, вполне может наградить ими государство в целом.
Рассматривая тему благородства, Салютати пришел к выводу, что «благороден тот, кто по природе благорасположен к добродетели». Человек разумный, справедливый, умный и мужественный - благороден. Естественное благородство, по мнению Салютати, есть «свойство духа… (которое) не отличает ни патрициев, ни всадников от плебея». Даже раб по природе, а не по стечению обстоятельств, может стать благородным, если сможет подняться на новую ступень и разовьет в себе перечисленные качества. Салютати делает вывод, что «блестящее или безвестное положение, счастливая или несчастная судьба» не могут считаться непреодолимым препятствием на пути добродетельного человека.
Таким образом, Салютати рассуждая об отшельничестве, высоких постах, богатстве и достоинстве высказывает мнение, что любой образ жизни угоден богу, при условии, если он наполнен добродетелью. Ничто не может испортить человека, если сам человек стремится к добру. Человек слабый по своей природе не сможет использовать соответствующим образом любой образ жизни и не принесет обществу пользу, а плохой человек при любом образе жизни способен нанести людям вред.
Из гуманистов, рассматриваемых в этой работе, его учениками стали Леонардо Бруни и Поджо Браччолини.
Леонардо Бруни (1370 (74) - 1440) родился в Ареццо в бедной семье, но сумел благодаря своим талантам стать канцлером Флорентийской республики. Бруни перевел с греческого языка Платона, Аристотеля, Плутарха, Демосфена, Эсхила и т. д. Он называл своим учителем Колюччо Салютати. Поджо Браччолини писал о нем: «В своих сочинениях Бруни защищал деятельную жизнь, идеи общего блага и гражданского суждения, подчеркивал общественную ценность интеллектуальной деятельности». После смерти Бруни последующие канцлеры перестали играть значительную роль в политике, поскольку власть во Флоренции постепенно сосредоточилась в руках Козимо Медичи.
Занимаясь переводами, Бруни проникся, как и другие гуманисты, огромным уважением к древним классикам. О греках он пишет, что они «В конечном счете … более возвышены», чем его современники. Однако признавал, что в отличие от античных мыслителей, его современники действуют ради другой жизни, райской. Как христианин он признавал загробную жизнь, но в своих письмах и сочинениях рассуждал исключительно о земной жизни. Бруни способствовал переоценке Эпикура, взгляды которого на протяжении веков объявлялись безбожными. В трактате «Введение в моральную философию» он сравнивал этику эпикурейцев с этическими учениями стоиков и перипатетиков, в результате поднимая ценность этики Эпикура, молчаливо отвергал оценку, данную ей средневековьем.
Бруни подвергал критике схоластов за их невежество, слепое раболепие перед Аристотелем, будто он оракул Аполлона Пифийского, за искажение истинного смысла учений древних философов. Будучи переводчиком, он отмечал, что многие старые переводы не передают истинный смысл переводимого, делают его нелепым и ложным, что, в конечном счете, отталкивает людей образованных от такого чтения. Плохой перевод, по его мнению, не может дать пользы людям, так как, искажает заложенную философскую мысль. К примеру, о переводе Аристотеля Бруни писал, что его книги: «…по вине плохого переводчика доведены до смешной нелепости и что, помимо этого, в самих вещах, и притом в высшей степени важных, много ошибочного», был уверен, что сам Аристотель не узнал бы в них собственные произведения. Ввиду таких соображений, он не вступал в полемику с самим Аристотелем, как это делал Петрарка. Бруни предостерегал человека от чтения без разбора, которое подобно заболеваниям может принести вред уму. Для него, как для переводчика, проблема правильных переводов была отчетливо видна, и он уделял ей большое внимание. Бруни взял на себя заботу о новых переводах, чтобы читатель смог ознакомиться с истинными учениями древних мудрецов.
Рассматривая в своих произведениях тему человеческого бытия, Бруни пришел к выводу, что человеку присуще заблуждаться, хотя от природы в него заложено стремление к истинному благу. Люди, в отличие от животных, у которых нет выбора, и в отличие от бога, который не подвержен сомнениям, постоянно стоят перед выбором своего пути. Он утверждал, что человек движим случайностями, не видит перед собой ясной цели, поэтому совершает постоянные ошибки и раскаивается в них. В связи с этим Бруни давал каждому такой совет: «Пусть у тебя в жизни будет великая цель, и тогда, если только представится возможность, воссияет великолепие!».
Помощь в нахождении правильного пути человек должен искать в философии. О ее значении он пишет: «Этот предмет - не пустяк, но величайший и превосходный дар: он делает людей благоденствующими, чтобы они не вредили сами себе, но, действуя и созидая, следовали бы требованиям и предначертаниям этой науки. Философия для Бруни, прежде всего, должна быть полезной для жизни, поэтому он, как и Петрарка предпочитал моральную философию естественной, он четко осознавал земной характер высшего блага. Однако он отмечал, что не так просто найти ответ в моральной философии, все философы, почитая добродетель, расходятся в способах достижения ее, одни стремятся достичь ее через блага и удобства, другие - через воздержание и страдания.
Для самого Бруни счастье неразделимо с наслаждением, так как, не может существовать без него. Наслаждение для него: «проявление добродетелей, наука, созерцание, само осмысление деяний». Бруни считал, что каждое человеческое действие подчинено определенной цели, а цель в свою очередь проистекает и подчинена другой, более высокой цели. Мудрость, достигнутая упражнениями ума, дает человеку наслаждение и делает человека счастливым.
Как и другие гуманисты, он полагал, что с помощью добродетелей человек стремится к совершенству. Цель добродетели - «…противостоять тому, к чему мы склонны по своей природе», без нее невозможно достичь славы.
Бруни разделял добродетели на моральные и интеллектуальные. Интеллектуальные добродетели это - мудрость, знание, опыт, понимание, искусство. Моральных же добродетелей значительно больше, к ним он относил все то в человеке, что сопротивляется чувствам, уводящим с истинного пути. Добродетели достигаются деятельностью и упражнениями души. Говоря о достижении добродетелей, он отмечал, что усердие - ключ к любым достижениям, и если человек хочет, с помощью него он может достичь поставленной перед собой цели.
Из всех ученых Бруни особенно прославлял сообщающих «о государствах, управлении ими и их сохранении», которые стремятся к счастью и «блаженству всего государства», а не отдельного человека. По его мнению «человек… приобретает достаточность и совершенство, которые он не имеет сам по себе, из гражданского общества» поэтому для него человеческая жизнь неразделима с государством и его нуждами. В этом вопросе он ссылается на Платона, Цицерона и Аристотеля, они, по его мнению, прекрасно объясняют, показывают и доказывают эту мысль.
Бруни не отрицал естественных наук как Петрарка, но отдавал предпочтение наукам, которые помогли бы человеку разобраться в себе и способствовали бы передаче накопленных знаний следующим поколениям. Он выделял некоторые науки как первостепенные в жизни человека, среди них: риторика, история, языкознание и уже упомянутая философия.
Бруни, отмечая значимость наук в человеческой жизни, пришел к выводу, что человек, прежде всего, должен овладеть языком, который является фундаментом всех наук. Тот, кто не может постичь правил речи, не достоин обучения как такового. Без умения четко сформулировать свои мысли нельзя внятно объяснить свою идею окружающим. Вместо того, чтобы принести пользу окружающим, человек будет развлекать их нелепицами.
Риторика дает возможность воздействовать на окружающих, на их душу. С помощь нее человек может побуждать других на действия, в зависимости от собственного желания.
Знания истории важны, так как дают людям знания о накопленном человечеством опыте. Эта наука дает советы, как поступать в сложных ситуациях, тем, кто в ней разбирается. История является источником примеров в пользу того или иного утверждения, используется знатоками для отстаивания своей точки зрения. Последние 30 лет свой жизни Бруни занимался написанием «Истории флорентийского народа в 12 томах». Он не успел закончить этот труд, но благодаря ему, было, положено начало гуманистической историографии. Бруни в отличие от средневековых хронистов, у которых человек являлся пассивным орудием в руках добра и зла, изображал человека «движущей силой исторического процесса. Кроме того, отходя от средневековых традиций, он стремился к рассказу о реальных событиях, исключая легенды и чудеса.
По мнению Бруни, науки в его время пришли в такой упадок, что «считается чудом увидеть образованного мужчину».
Интересен взгляд Бруни на женщин, занимающихся научной деятельностью. Он приводит примеры «знаменитых женщин, прославившихся в литературе, науках и красноречии», среди которых Аспазия, многому научившая Сократа. По его мнению, женщинам дано такое же превосходство ума и понимание вещей, как и мужчинам. Женщины обязаны использовать свой ум на благо всего общества и наравне с мужчинами заслуживают славы за свои научные достижения.
В своих трудах Бруни решительно отошел от средневековых традиций, он уделял особое внимание земному существованию, что не соответствует средневековым представлениям, в которых важной была только вечная жизнь. Однако он считал, что «бывают времена, когда мудрый человек скорее должен предпочесть почетную смерть позорной жизни, и гораздо почтительнее сносить раны ради славы, чем сохранить тело в целости за счет бесчестия души. Добродетель, несомненно, значима для человека, но при этом высшим ее проявлением Бруни считает гражданскую сознательность.
Поджо Браччолини (1380-1459) родом из бедной семьи из Террановы. По ходатайству Салютати в 1403 году получил должность апостольского писца в римской курии. С 1423 года с перерывами занимал должность апостольского секретаря. В 1453 году принял пост канцлера во Флоренции, на котором оставался до смерти. Однако в это время канцлеры-гуманисты перестают играть значимую роль, власть во Флоренции сосредотачивается в реках Козимо Медичи.
Античность представлялась ему более совершенным временем, чем его собственное, он почитал за честь быть сравнимым с мудрецами древности. С большим уважением он относился к тем, кто достиг великой славы благодаря переводам античных мудрецов и написанию самостоятельных сочинений.
Как и другие гуманисты Браччолини интересовался, прежде всего, самим человеком и связанными с ним проблемами. По его мнению, большинство людей не живут, а влачат жалкое существование, проживают жизнь впустую без свершений для пользы окружающих. Но есть люди, про которых можно сказать, что они живут полноценной жизнью, Браччолини писал: «Есть два рода людей ведущих достойную уважения жизнь в удалении от воинской славы: одни это те, кто посвящает свои душевные силы управлению государством и, управляя им, претерпевают трудности ради общей пользы; другие - те, кто, будучи преданы досугу, отданному наукам мирно живут в отдалении от шума народной жизни». Таким образом, Браччолини одинаково хорошо относился и к отшельничеству и к деятельной жизни, главное для него в том, что является результатом.
Браччолини неоригинален в том, что, как и другие гуманисты называл философию важнейшей из наук, но интересен тем, что постоянно давал понять читателю, что его мнение по разным вопросам может подвергаться критике. Браччолини не отрицал возможности противоречий в своих рассуждениях, свою главную задачу он видел в доступном изложении своих взглядов, а не в том, чтобы убедить читателя, что это единственно верный взгляд на рассматриваемый вопрос. В «Книге о благородстве» Браччолини отмечал, что его волнует, прежде всего, упражнения ума, заключающиеся в тренировке красноречия. Во «Введении к застольному спору о жадности» он писал, что для него главное это наслаждение искусством изложения, «при котором постижение смысла не затрудняет чтения». Браччолини говорил, что может ошибаться или недостаточно полно рассмотреть некоторые вопросы, предлагал желающим расширить или исправить высказанные им идеи. Эту же позицию он высказывает и в других работах, где рассматривались иные вопросы.
Для Браччолини особенно значима доступность излагаемых мыслей для большего количества людей. Он считал, что простота изложения способствует исправлению нравов, исцеляет больные души. Те же, кто выбирает для изложения собственных мыслей, малопонятные для «необразованной толпы» понятия, как правило, заботятся лишь о том, чтобы понравиться. Их речи не могут принести пользы и делают слушателей глупее, чем они были. Постоянное упоминание пороков, хотя и с осуждением, производит впечатление, что ораторы им учат: «Они так наглядно описывают порой недостойные пороки, что порождают не ненависть к прегрешениям, а желание их совершить». Кроме того, «многие из проповедников учат слушателей таким образом, что кажется, будто они поддерживают искусство незнания и науку глупости».
Очень интересна его работа «Застольный спор о жадности, расточительстве, о брате Бернардино и других проповедниках» прежде всего, затрагиваемым вопросом: только ли добродетель полезна государству? Автор, устами спорящих, рассуждал о жадности и расточительстве, о влиянии этих пороков на государство и пришел к выводу, что расточительство вредит непосредственно человеку, который обладает этим пороком, с жадностью все обстоит сложнее. Браччолини показывает две точки зрения на этот, казалось бы, общепризнанный порок.
Одна точка зрения такова: жадность это ужасный, позорный, постыдный порок, чудовище «в котором ничто не может быть достойно похвалы и уважения», он «лишает человека всяких добродетелей, лишает дружбы, благосклонности и милосердия», заставляет забыть об общественных интересах. Действуя исключительно в собственных интересах, жадный человек способен на любые преступления: кражу, разорение бедняков и сотоварищей, интриги, он не может испытывать желание делать добро, сострадать. По отношению к себе жадный человек не менее жесток, этот порок заставляет его экономить на самых необходимых для него же самого вещах. Такой человек вреден для общества. Если же жадный человек стоит на самой вершине власти, то способен привести государство к гибели, потому, что все его механизмы остановятся. Жадность присуща тирании, которая печется только о собственном благе.
Другая точка зрения противоположна. Жадные люди «сильны, опытны, деятельны, энергичны, уверены, полны душевных сил и рассудительности… жадность не губит душу, не мешает проявлению дарования, не препятствует занятию науками и достижению мудрости». Жадный человек стремится к максимальной пользе для себя во всех делах, что вполне естественно. Стремление к жадности заложено природой, как механизм самосохранения и присуще каждому нормальному человеку. Каждый человек хочет иметь больше того, что имеет, а это означает, что все страдают этим пороком. Стремление иметь больше того, что необходимо, может быть полезно обществу, так как существование государства невозможно в условиях, когда человек производит ровно столько, сколько необходимо только ему. Достижение богатства невозможно без жадности, а государству необходимы богатые граждане. В конечном результате жадный человек способен принести пользу обществу своим богатством, значит, жадность можно назвать незначительным порокам или вообще не относить к таковым. Но в таком случае можно сказать, что многие человеческие несчастья и пороки могут быть полезны государству.

ГЛАВА II. ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ ИДЕИ ГУМАНИСТОВ
Гуманисты выступили против диктатуры католической церкви в духовной жизни общества. Они критиковали метод схоластической науки, основанный на формальной логике ( диалектике ), отвергали ее догматизм и веру в авторитеты, расчищая тем самым путь для свободного развития научной мысли. Вначале он проявился в форме защиты светских ценностей против притеснений со стороны аскетичной средневековой церкви. В некоторых итальянских университетах вернулись к полузабытому и отвергнутому в средневековье античному культурному и научному наследию. В совершенствовании духовной природы человека основная роль отводилась комплексу дисциплин, состоящему из грамматики, риторики, поэзии, истории, этики. Именно эти дисциплины стали теоретической базой ренессансной культуры и получили название «studia humanitatis» (гуманитарные дисциплины). Латинское понятие «humanitas» тогда означало стремление к развитию человеческого достоинства вопреки длительному принижению значения всего, что связано с человеческой жизнью. Идеал видели в гармонии между просвещенностью и активностью.
Гуманисты призывали к изучению античной культуры, которую церковь отрицала как языческую, воспринимая из нее лишь то, что не противоречило христианской доктрине. Восстановление античного наследия не было для них самоцелью, а служило основанием для решения актуальных проблем современности, для построения новой культуры. Зарождение ренессансной литературы во второй половине XIV в. связано с именами Франческо Петрарки и Джованни Боккаччо. Они утверждали гуманистические идеи достоинства личности, связывая его не с родовитостью, а с доблестными деяниями человека, его свободой и правом на наслаждение радостями земной жизни.
Родоначальником гуманизма единодушно считается поэт и философ Франческа Петрарка (1304-1374). Петрарка был первым великим гуманистом, поэтом и гражданином, который сумел прозреть цельность предвозрожденческих течений мысли и объединить их в поэтическом синтезе, ставшей программой грядущих европейских поколений. Своим творчеством он сумел привить этим грядущим разноплеменным поколениям Западной и Восточной Европы сознание - пусть не всегда четкое - некоего духовного и культурного единства, благотворность которого сказывается и в современный наш век.
В его творчестве - начало многих путей, которыми шло развитие ренессансной культуры в Италии. В трактате «О невежестве собственном и многих других» он решительно отвергает присущую Средневековью схоластическую ученость, по отношению к которой демонстративно провозглашает свое якобы невежество, ибо считает такую ученость совершенно бесполезной дня человека его времени.
В упомянутом трактате проявляется принципиально новый подход к оценке античного наследия. По убеждению Петрарки, прийти к новому расцвету литературы, искусства, науки позволит не слепое подражание мыслям замечательных предшественников, а стремление подняться до высот античной культуры и в то же время переосмыслить и в чем-то превзойти ее. Эта линия, намеченная Петраркой, стала ведущей в отношении гуманизма к античному наследию.
Первый гуманист считал, что содержанием подлинной философии должны стать науки о человеке, и во всем его творчестве звучит призыв переориентировать философию на этот достойный объект познания.
Своими рассуждениями Петрарка заложил основу формирования личностного самосознания эпохи Возрождения. В разные эпохи личность осознает себя по-разному. Средневековый человек воспринимался тем ценнее как личность, чем более его поведение соответствовало нормам, принятым в корпорации. Он утверждал себя через максимально деятельное включение в социальную группу, в корпорацию, в богоустановленный порядок - такова общественная доблесть, требовавшаяся от индивида. Человек эпохи Возрождения постепенно отказывается от универсальных средневековых понятий, обращаясь к конкретному, индивидуальному.
Гуманисты вырабатывают новый подход к пониманию человека, в котором огромную роль играет понятие деятельности. Ценность человеческой личности для них определяется не происхождением или социальной принадлежностью, а личными заслугами и плодотворностью ее деятельности.
Ярким воплощением этого подхода может служить, например, разносторонняя деятельность известного гуманиста Леона Баттисты Альберты (1404-1472). Он был архитектором, живописцем, автором трактатов об искусстве, сформулировал принципы живописной композиции - равновесия и симметрии цвета, жестов и поз персонажей. По мнению Альберта, человек способен одержать верх над превратностями судьбы лишь собственной активностью. «Легко побеждает тот, кто не желает быть побежденным. Терпит иго судьбы тот, кто привык подчиняться».
Однако было бы неправильным идеализировать гуманизм, не замечать его индивидуалистических тенденций. Подлинным гимном индивидуализму можно считать творчество Лоренцо Валлы (1407-1457). В главном своем философском сочинении «О наслаждении» неотъемлемым свойством человека Валла провозглашает стремление к наслаждению. Мерилом же нравственности у него выступает личное благо. «Я не могу в достаточной степени понять, почему кто-то хочет умереть за родину. Ты умираешь, так как не желаешь, чтобы погибла родина, словно с твоей гибелью не погибнет и она». Подобная мировоззренческая позиция выглядит как асоциальная.
Гуманистическая мысль второй половины XV в. обогатилась новыми идеями, важнейшей из которых стала идея достоинства личности, указывающая на особые свойства человека по сравнению с другими существами и особое его положение в мире. Джованни Пико делла Мирандола (1463-1494) в своей яркой «Речи о достоинстве человека» помещает его в центр мира:
«Не даем мы тебе, о Адам, ни своего места, ни определенного образа, ни особой обязанности, чтобы и место, и лицо, и обязанности ты имел по собственному желанию, согласно своей воле и своему решению».
Утверждается, что Бог (вопреки церковной догме) не создал человека по своему образу и подобию, но предоставил ему возможность творить самого себя. Кульминацией гуманистического антропоцентризма становится мысль Пико о том, что достоинство человека заключено в его свободе: он может стать тем, кем пожелает.
Прославляя мощь человека и его величие, восхищаясь его удивительными творениями, мыслители эпохи Возрождения неизбежно приходили к сближению человека с Богом.
«Человек укрощает ветры и побеждает моря, знает счет времени... Кроме того, он с помощью светильника ночь превращает в день. Наконец, божественность человека раскрывает нам магия. Она руками человека творит чудеса - как те, которые может сотворить природа, так и те, которые может сотворить только бог».
В подобных рассуждениях Джанноццо Манетти (1396-1472), Марсилио Фичино (1433-1499), Томмазо Кампанеллы (1568-1639), Пико (1463-1494) и др. проявилась важнейшая характеристика гуманистического антропоцентризма - тенденция к обожествлению человека. У них боротьба за удосконалення суспільства пов’язувалась з інтересами всього народу. Т.Мор у творі “Утопія“ i Т. Кампанелла у творі “Місто сонця“ змалювали у фантастичній формі утопічні за своєю суттю комуністичні суспільства. Зокрема, Т. Мором було висунуто ряд нових педагогічних ідей: – ідея загального громадського виховання для всіх дітей; – принцип обов’язкового для всіх навчання; – ідея навчання рідною мовою; – рівність чоловіків i жінок в одержанні освіти; – ідея трудового виховання, поєднання навчання з працею; – висунуто ряд думок про широку організацію самоосвіти.

Однако гуманисты не были ни еретиками, ни атеистами. Наоборот, в подавляющем большинстве они оставались верующими. Но если христианское мировоззрение утверждало, что на первом месте должен стоять Бог, а затем - человек, то гуманисты выдвигали на первый план человека, а затем говорили о Боге.
Присутствие Бога в философии даже самых радикально настроенных мыслителей Возрождения предполагало вместе с тем критическое отношение к церкви как социальному институту. Гуманистическое мировоззрение, таким образом, включает и антиклерикальные (от лат. anti - против, clericalis - церковный) взгляды, т. е. воззрения, направленные против притязаний церкви и духовенства на господство в обществе.

В сочинениях Лоренцо Валлы, Леонардо Бруни (1374-1444), Поджо Браччолини (1380-1459), Эразма Роттердамского (1469-1536) и др. содержатся выступления против светской власти римских пап, разоблачения пороков служителей церкви и нравственной развращенности монашества. Однако это не помешало многим гуманистам стать служителями церкви, а двое из них - Томмазо Парентучелли и Энеа Сильвио Пикколомини - даже были возведены в XV в. на папский престол.
Надо сказать, что до середины XVI в. преследования гуманистов со стороны католической церкви - явление крайне редкое. Поборники новой светской культуры не боялись костров инквизиции и слыли добрыми христианами. И только Реформация - (от лат.reformatio - преобразование) движение за обновление веры, обратившееся против папства - заставила церковь перейти в наступление.
Отношения Реформации и Ренессанса противоречивы. С одной стороны, гуманистов Возрождения и представителей Реформации роднила глубокая неприязнь к схоластике, жажда религиозного обновления, идея возврата к истокам (в одном случае - к античным, в другом - к евангельским). С другой стороны, Реформация - это протест против ренессансного возвеличивания человека.
В полной мере эта противоречивость проявляется при сопоставлении взглядов родоначальника Реформации Мартина Лютера и голландского гуманиста Эразма Роттердамского. Мысли Эразма часто перекликаются с рассуждениями Лютера: это и саркастический взгляд на привилегии католических иерархов, и язвительные замечания по поводу образа мыслей римских богословов. Но они разошлись в отношении к свободе воли. Лютер отстаивал мысль о том, что перед лицом Бога у человека нет ни воли, ни достоинства. Только если человек осознает, что он не может быть творцом своей судьбы, он может спастись. А единственным и достаточным условием спасения является вера. Для Эразма же человеческая свобода значила не меньше, чем Бог. Священное Писание для него - это призыв, обращенный Богом к человеку, и последний волен, откликнуться на него или нет.
Так или иначе, эпоха Возрождения, сменившая средневековье, «надстроила» христианскую этику и способствовала дальнейшему развитию гуманизма.

Глава ІДЕЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ ЕПОХИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Джерелом ідеї фізичного виховання послугувала антична традиція пайдейї — цілісного, всебічного виховання особистості, її “душі і тіла”, переконаність у тому, що педагогічний ідеал досягається лише у гармонійному поєднанні інтелектуального, морального та фізичного розвитку людини. Гуманісти відродили інтерес до давньогрецької гімнастики і п’ятиборства (пентатхлону), яке включало біг, боротьбу, стрибки, кидання диску й списа. Про фізичні вправи, їх значення для розвитку та зміцнення людського організму писали всі італійські мислителі й педагоги Відродження — Е.С. Пікколоміні, Л.Б. Альберті, П.П. Верджеріо, М. Пальмієрі та інші, а природознавці та лікарі зробили спробу підвести під їхні ідеї власне обґрунтування. Підсумком став фундаментальний трактат Дж. Меркуріале “Мистецтво гімнастики” (1601 рік). У гуманістичних школах Вітторино да Фельтре та Гуарино да Верона серйозна увага приділялася фізичним вправам. Там вони були введені в обов’язкову навчально-виховну програму, оскільки, на думку педагогів, сприяли здоров’ю, зміцненню тіла, моральному загартуванню, а також слугували передумовою для більш результативних розумових занять . Антична традиція була поєднана у гуманістичній програмі з лицарською підготовкою воїна, яка за доби Відродження зазнала суттєвої трансформації внаслідок військово-технічних змін (поява вогнепальної зброї). Потреби суспільного розвитку, безкінечні війни і необхідність збройного захисту держав сприяли збереженню та актуалізації цього аспекту фізичного виховання. Невипадково у педагогічному трактаті патріарха гуманістичної педагогіки П.П. Верджеріо приділено багато уваги військово-спортивному вихованню — як на зразок спартанського, так і лицарського . Л.Б. Альберті уважав, що поряд із освітою молоді належить “навчатися таким благородним вправам і навичкам, не тільки потрібним у житі, але й похвальним, як верхова їзда, фехтування, плавання” . М. Пальмієрі, відомий гуманіст і громадський діяч, рекомендував юнакам “для розвитку тіла” заняття зі зброєю, турніри, джостри (збройні поєдинки), верхову їзду та “будь-які вправи на спритність” . У своїх пошуках гуманісти не обминули увагою народну традицію — міські й сільські ігри, фізичні змагання, різноманітні форми активного відпочинку. Узяти хоча б ігри в м’яча, про які згадувалося майже в усіх педагогічних трактатах епохи Відродження як про чудовий спосіб розвитку фізичних здібностей, і не тільки. В Італії городяни полюбляли “кальчіо”, попередника сучасного футболу. У Франції гра з м’ячем (“суль”) сягала корінням у общинні обряди та зберігала зв’язок із релігійними парафіями. Середньовічні британці віддавали перевагу хертлінгу — грі, яка нагадувала чи-то гандбол, чи-то футбол. У цих іграх брали участь і дворяни, про що свідчать малюнки й гравюри того часу .

Ставлення до фізичних ігор з боку церкви та світської влади було неоднозначним, швидше за все негативним, зважаючи на їх грубість і невпорядкованість. “Тілесні вправи порівняно зі вправами духовними видаються мало корисними”, — говорилося у буллі кардинала Амбуазського при заснуванні коледжу в Монтегю [8, с. 96]. Гуманісти намагалися осмислити цей феномен із власних позицій, виходячи з необхідності всебічного розвитку особистості. Яскравий приклад — Еразм Роттердамський, який виступив на захист дитячих рухливих ігор і присвятив їх правилам окремий розділ трактату “Про пристойність дитячих звичаїв” (1530 рік). “Які ігри, — писав він, — є пристойними та необхідними для дітей? Покотьоло, м’яч, кульки, гімнастика, біг, ігри з м’ячем і різноманітні стрибки, мов сарана, обома ногами, з’єднавши ноги, на одній нозі...”

Слід відзначити два моменти у підходах гуманістів до фізичного виховання. По-перше, і Еразм, і інші педагоги Відродження наголошували на помірності навантажень на дітей, урахуванні їх вікових та індивідуальних особливостей. “Адже ми не атлета формуємо”, — зауважив Еразм у трактаті “Про виховання дітей” (1529 рік). “Для людини достатньо мати міцне здоров’я, навіть якщо вона не володіє тілесною силою, міцністю Мілона (напівлегендарного давньогрецького атлета, який міг підняти дорослого бика — П.К.)” [7, с, 273]. По-друге, фізичне виховання розглядалося тоді не як самоціль, а в органічному взаємозв’язку з іншими напрямами всебічного, гармонійного виховання особистості — розумовим, моральним, соціально-етичним, естетичним. трудовим. Урешті-решт його значення підпорядковувалося головній ідеї гуманістичної педагогіки — підготувати життєво активну, соціально зорієнтовану людину, придатну для діяльності у різних сферах суспільного життя. Як писав Гуарино да Верона, фізичне виховання потрібне для того, щоб “збуджувати доблесть і прагнення до славних діянь у душі людини” .

Отже, “виховання тіла” у гуманістів не зводилося лише до античної гімнастики. Воно розумілося як комплекс заходів, у яких поєднувалися елементи різних традицій. Загалом сюди входили різноманітні фізичні вправи, рухливі ігри на свіжому повітрі, плавання, змагання в силі (боротьба), модифіковані лицарські турніри та військові ігри, а також загартування і все, що сприяло здоров’ю та здоровому способу життя. Останнє привертало особливу увагу і досить різко виділялося на тлі середньовічного аскетизму. Педагоги-гуманісти вчили дітей цінувати здоров’я — “дар природи або Бога”, розумно користуватися ним, зміцнюючи тілесні й душевні сили не тільки фізичними вправами, але й раціональним харчуванням, дотриманням режиму праці та відпочинку, відмовою від шкідливих звичок тощо. Молода людина орієнтувалася на помірність в усьому — в їжі, сні, вживанні алкоголю. Враховуючи поширений у багатьох країнах Європи звичай давати дітям виноградне вино, гуманісти попереджали про небезпеку цього для дитячого здоров’я (П.П. Верджеріо, М. Веджо, Е.С. Пікколоміні), спираючись на думку давніх філософів, медиків, сучасний досвід. Про фізичне здоров’я і здоровий спосіб життя писали у другій половині XV — XVI століттях Б. Платина, Л. Корнаро, М. Савонарола, Дж. Манфреді та інші мислителі, природознавці, лікарі. Оцінюючи загальний внесок гуманістів у розвиток фізичного виховання, слід мати на увазі, що в основному це була поки що ідея, але ідея плідна й конструктивна. У досліджуваний період їй не вистачало наукової аргументації, на масову виховну практику вплив був доволі обмежений, оскільки у програму більшості навчальних закладів фізичне виховання не було впроваджено. Але саме завдяки зусиллям гуманістів був прискорений прогрес у поступовому русі європейського суспільства до суспільства фізичної культури Нового часу, коли фізичне виховання посяде належне місце в педагогічній теорії і практиці.

Глава Создание гимназий
Первые гимназии появились в Германии. Отцом этих учебных заведений был Ф.Меланхтон. В «Саксонском учебном плане» предусматривалась третья ступень обучения, которая вместе с низшей и старшей городскими школами становилась гимназией. На этой ступени предполагалось обучать наиболее одаренных учащихся. Программа на этой ступени расширялась: при изучении римской литературы плюс ко всему изучались сочинения Цицерона, Овидия, Вергилия. Учащиеся сами должны были упражняться в сочинительстве. Вместо латинской грамматики прелагалось изучение диалектики и риторики. В стенах гимназии узаконили обязательное общение лишь на латыни. Меланхтон отрицательно относился к изучению в гимназиях немецкого языка. В 20 -х гг.. XVI в. многие городские школы были преобразованы в гимназии.
Символом гуманистического образования оказалась гимназия созданная в 1537 году в Страсбурге И.Штурмом (1507-1589 гг.). Альфой и омегой обучения являлись классические языки и литература. В гимназию стекались сотни учеников. В 1578 году тут обучалось около 3 000 человек от 7 до 16 лет. В гимназии прибегали к оригинальным методическим приемам: в ходу были персональные словари по древним языкам. Главными предметами были: латинский язык, богословие, греческий язык, риторика, диалектика. В этих учебных заведениях обучали: математике, литературе, древнегреческому и древне европейским языкам.
На фоне суровой, палочной педагогики, приемы воспитания в некоторых школах выглядели свежо и ново. Так в школе в Гейдельберге, которой руководил Фридланд Троцендорф (1490 - 1556 гг.) существовало подобие школьного самоуправления. Ученики жили «республикой» избирая «сенат», «консулов», «трибунов», «цензоров». Было шесть классов делившихся на подразделения. Каждый класс назначал «квестора» помогавшего поддерживать дисциплину и «эфора» ведавшего раздачей еды и трапезы. Глава школы носил титул «несменяемого диктатора». Провинившиеся учащиеся несли ответ перед представителями «республики». Ученики оказывали помощь отстающим. Старшеклассники вели уроки. Главный предмет: готический язык. Изучали: греческий и латинский языки, диалектику, риторику, философию, музыку. Делалась литературная подготовка. Образовательные системы эпохи Возрождения отбрасывали церковно-аскетический идеал. Идеал: человек, живущий полноценной жизнью, раскрытие детской природы. Большинство гимназий в различных странах стало создаваться по типу гимназии Штурма. Например: школа Иезуитов. 110 Уваров П.Ю. Университет в Средневековом городе // Культура и искусство западноевропейского средневековья .М., 1981.0

Глава Вплив гуманістичних ідей епохи європейського Відродження на східнослов’янську педагогічну думку.

Вплив гуманістичних ідей епохи європейського Відродження на східнослов’янську, зокрема українську педагогічну думку ХVІ – ХVІІ ст. аналізували І. Ісаєвич, М. Кашуба, В. Литвинов, П. Мазур, В. Микитась, Д. Наливайко, В. Нічик, Я. Стратій та ін. Відзначимо спеціальні праці Є. Мединського (“Школа и педагогическая мысль в Русском государстве, на Украине и в Белоруссии…”, 1953), Б. Мітюрова (“Развитие педагогической мысли на Украине…”, 1968). Важливо акцентувати, що центральною і доведеною у їх дослідженнях була теза про “ правомірність включення України в європейський ренесансний контекст”.

Науковому осмисленню розглядуваної проблеми сприяли дисертаційні дослідження українських, білоруських і російських учених, де проаналізовано проблеми гуманістичної антропології (Б. Бім-Бад, Н. Рев’якіна); виховання в англійському гуманізмі ХVІ ст. (Т. Руяткіна); теорії і практики фізичного виховання від античних часів до початку XIX ст. (Т. Лобачова); античної спадщини в європейському гуманізмі (Т. Чермантєєва); громадянського гуманізму в духовній культурі України ХVІ – ХVІІ ст. (М. Бобак); розвитку теорії і практики виховуючого навчання у ІХ – ХІХ ст. (С. Золотухіна); єзуїтського шкільництва (Г. Шевченко); формування гуманістичної традиції в українській філософській думці ХVІ – ХVІІ ст. (І. Дяченко, А. Семенов); різноманітні аспекти діяльності українських братських шкіл (Л. Гурська, С. Кваша, А. Омельченко).

Сучасна інтерпретація ідеї всебічного й гармонійного виховання особистості, її окремі аспекти викладені в працях Ю. Азарова, Ш. Амонашвілі, І. Беха, А. Бойко, Л. Ваховського, М. Євтуха, І. Прокопенка, О. Савченко, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, Г. Троцко. Автори монографій, підручників і навчальних посібників з історії педагогіки (А. Джуринський, Н. Дем’яненко, О. Дубасенюк, Г. Корнетов, М. Левківський, О. Микитюк, О. Піскунов, А. Сбруєва та ін.) розглядають виховний вплив епохи Ренесансу на розвиток сучасної педагогічної теорії і практики. Гуманізм у педагогіці окремих країн висвітлено в нарисах з історії шкільництва (за ред. О. Сухомлинської, 1996), у навчальних посібниках з педагогіки (за ред. С. Смірнова, 1999; А. Бойко, 1994; 2004) та ін.

Отже, ренесансний етап історії педагогіки, зокрема ідея всебічного й гармонійного виховання особистості, досліджені недостатньо. У монографіях, підручниках, навчальних посібниках з історії педагогіки від видання до видання фігурують ті ж самі імена – утопісти Т. Мор і Т. Кампанелла, гуманісти Еразм Роттердамський і М. Монтень, але немає патріарха гуманістичної педагогіки П.П. Верджеріо, мислителів виховання Л.Б. Альберті, М. Веджо, Х.Л. Вівеса, Ф. Меланхтона, М. Пальмієрі, А. Ринуччині, педагогів-практиків Р. Ешема, Д. Колета, В. Тротцендорфа та ін. Ще не обґрунтована цілісна картина виховання в епоху європейського Відродження, не розкрита його системоформуюча ідея – всебічне й гармонійне удосконалення людини.

Недостатня розробленість проблеми призводить до відсутності її адекватної історико-педагогічної оцінки. Г. Корнетов переконаний, що ідея всебічного й гармонійного виховання особистості суттєво не вплинула на реальний освітньо-виховний процес епохи, оскільки залишилася недоступною як для більшості носіїв “теоретичного розуму”, так і для практиків. Б. Гершунський ототожнює цю ідею винятково з комуністичним вихованням, забуваючи, що вона генетично пов’язана з базовими педагогічними традиціями західної цивілізації, її потужним гуманістичним потенціалом. Водночас педагоги Ю. Азаров, А. Бойко, І. Мар’єнко, О. Сухомлинська та ін. переконливо доводять, що не може бути альтернативи всебічному й гармонійному розвитку особистості як загальній меті виховання. Актуальність і значення цієї проблеми в усьому світі, зокрема і в демократичному суспільстві України, зростає, відтак стан вивченості її не відповідає потребам сучасних соціально-педагогічних реалій.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Идеи гуманизма - духовная основа расцвета искусства эпохи Возрождения. Искусство Возрождения проникнуто идеалами гуманизма, оно создало образ прекрасного, гармонически развитого человека. Итальянские гуманисты требовали свободы для человека. «Но свобода в понимании итальянского Ренессанса, - писал его знаток А.К.Дживелегов,- имела в виду отдельную личность. Гуманизм доказывал, что человек в своих чувствах, в своих мыслях, в своих верованиях не подлежит никакой опеке, что над ним не должно быть силой воли, мешающий ему чувствовать и думать, как хочется». В современной науке нет однозначного понимания характера, структуры и хронологических рамок ренессанского гуманизма. Но, безусловно, гуманизм следует рассматривать как главное идейное содержание культуры Возрождения, неотделимой от всего хода исторического развития Италии в эпоху начавшегося разложения феодальных и зарождения капиталистических отношений. Гуманизм был прогрессивным идейным движением, которое способствовало утверждению средства культуры, опираясь прежде всего на античное наследие. Итальянский гуманизм пережил ряд этапов: становление в XIV веке, яркий расцвет следующего столетия, внутреннюю перестройку и постепенные упады в XVI веке. Эволюция итальянского Возрождение была тесно связана с развитием философии, политической идеологии, науки, других форм общественного сознания и, в свою очередь, оказало мощное воздействие на художественную культуру Ренессанса.

Возрожденные на античной основе гуманитарные знания, включавшие этику, риторику, филологию, историю, оказались главной сферой в формировании и развитии гуманизма, идейным стержнем которого стало учение о человеке, его месте и роли в природе и обществе. Это учение складывалось преимущественно в этике и обогащалось в самых разных областях ренессанской культуры. Гуманистическая этика выдвинула на первый план проблему земного предназначения человека, достижения счастья его собственными усилиями. Гуманисты по-новому подошли к вопросам социальной этики, в решении которых они опирались на представления о мощи творческих способностей и воли человека, о его широких возможностях построения счастья на земле. Важной предпосылкой успеха они считали гармонию интересов индивида и общества, выдвигали идеал свободного развития личности и неразрывно связанного с ним совершенствования социального организма и политических порядков. Это придавало многим этическим идеям и учениям итальянских гуманистов ярко выраженный характер.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
1. Абрамсон М.Л. От Данте к Альберти . - М., 1979. 296 с.
2. Брагина Л.М. Альберти - гуманист//Леон Баттиста Альберти/Под ред. В.Н. Лазарева. - М., 1978. - 230 с.
3. Брагина Л.М. Итальянский гуманизм. Этические учения XIV - XV веков. - М., 1977. - 198 с.
4. Браччолини П. Фацеции / Пер. с лат. и вступ. ст. А. Дживелегова; [худ. В. Носков] - М.: Худ. лит., 1984. - 167 с., ил.
5. Гарэн Э. Проблемы итальянского возрождения. - М., 1989. - 156 с.
6. Джуринский А. Н. История образования и педагогической мысли: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - 400 с.
7. История образования и педагогической мысли за рубежом и в России: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений / И. Н. Андреева, Т. С. Буторина, З. И. Васильева и др.; Под ред. З. И. Васильевой. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 416 с.
8. История педагогики в России: Хрестоматия: Для студ. гуманитарных фак. высш. учеб. заведений / сост. С. Ф. Егоров. - 2-е изд., стереотип. - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 400 с.
9. История педагогики: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. №2110 «Педагогика и психология (дошкольная)» / Под ред. М. Ф. Шабаевой. - М.: Просвещение, 1981. - 367 с.
10. История Филосрфии: Учеб. для высш. учеб. заведений / Под ред. В. П. Коханского, В. П. Яковлева. 4-е изд. - Ростов н/Д: Феникс, 2006. - 736 с.
11. История педагогики: Часть 1. От зарождения воспитания в первобытном обществе до середины XVII в.: Учеб. пособие для педагогических университетов / Под ред. академика РАО А. И. Пискунова. - М.: ТЦ «Сфера», 1997. - 192 с.
12. Константинов Н. А. и др. История педагогики: Учеб. для студентов пед. ин-тов / Н. А. Константинов, Е. Н. Медынский, М. Ф. Шабаева. - 5-е изд., доп. и перераб. - М.: Просвещение, 1982. - 447 с., ил.
13. Лазарев В.Н. Леон Баттииста Альберти / Под ред. В.Н. Лазарева. - М., 1978. - 242 с.
14. Латышина Д. И. История педагогики. Воспитание и образование в России (X - начало XX в.): Учеб. пособие. - М.: Издательский дом «Форум», 1998. - 584 с.
15. Ревякина Н.В. Гуманистическое воспитание в Италии. - Иваново, 1993. 326 с.
16. Ревякина Н.В. Проблема человека в итальянском гуманизме второй половины XIV - первой половины XV в. - М., 1977. 243 с.
17. Ревякина Н.В. Творческий путь Лоренцо Валлы и его философское наследие// Лоренцо Валла. Об истинном и ложном благе. О свободе воли/Под ред. А.Х. Горфункеля. - М., 1998. 413 с.
18. Ревякина Н.В. Человек в гуманизме итальянского возрождения. - Иваново, 2000. 432 с.
19. Торосян В. Г. История образования и педагогической мысли: Учеб. для высш. учеб. заведений. - М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - 352 с.

Similar Documents

Premium Essay

Renaissance

...Italian Renaissance v. Northern Renaissance Christopher Garrett University of Phoenix Renaissance comes from the Latin renasci, which means to be born, or rebirth or revival (Merriam-Webster Dictionary, 2014). The Renaissance was an era that influenced countries for over 200 years, and transformed culture and religion. Starting toward the end of the 13th century, the renaissance was an integral part of developing countries in both north Europe and Italy. These renaissance periods are the Italian and the Northern renaissance. Even though both renaissances had similarities and made an impact within European countries, they both had differences as well that made them each unique. The Italian Renaissance began at the end of the 13th century and lasted until the beginning of the 1600’s. This period could be considered the transition period between the Middle ages and medieval period to modern Europe. During the Italian Renaissance, humanists labeled the “rebirth” as the Dark Ages. The Italian Renaissance focused more on the common man and everyday realities of life, which heavily influenced the culture and art (Beougher, 2010). The Northern Renaissance was influenced by Italian Renaissance; however, the northern movement carried different characteristics and strengths and affected European countries outside of Italy. During the Northern Renaissance, the north held onto the Gothic art and architecture. The north also had fewer centers of free commerce, unlike in Italy...

Words: 1078 - Pages: 5

Free Essay

Renaissance

...The Classical and Renaissance art periods are two of the most important and celebrated art periods in our history. The two periods were alike in many ways with only a few differences setting them apart. In the end, the Renaissance was a “rebirth” of the Classical art style, architecture and beliefs. The Classical period was a time of spectacular architecture, philosophical pondering, and human development; taking place between 500 – 323 BC, Ancient Greece enjoyed wealth and power. The arts, literature, and drama thrived. The Classical Period made world changing discoveries in medicine, mathematics, physics, and astronomy. The city of Athens, one of the most powerful and influential cities in the Classical period introduced the world to Democracy and has shaped today’s western governments. Some of the philosophers of the Classical Period have become the most well known philosophers know to man today and have had influence on Western thought and civilization. To this day the teachings of Socrates, Plato and Aristotle are still pondered today. Classical art focused mainly on five forms: architecture, sculpture, pottery, painting, and music. Ancient Greece was dominated by religion. This resulted in the temples being big and beautiful. The Classical period brought change in the style of sculptures. The Greeks believed in humanism and their art displayed this. The Greeks took great pride in the importance of the individual in society in the forms of art, philosophy and government...

Words: 1628 - Pages: 7

Premium Essay

Renaissance

...Lovepreet Kaur Mr. Crowe AP European History The Renaissance-1 Textbook: pg. 338 to mid 343 16 January 2014 1. Why did the Renaissance first begin in Italy? The Renaissance first began in Italy because Italy had better resources. Anyone was able to go to Italy in search for a fresh start while bringing new ideas people never questioned. 2. Why was Florence at the heart of the Italian Renaissance? Florence was at the heart of the Italian Renaissance because it was started from Florence, and it was one of the wealthiest cities with significant power. The Medici family helped Florence become a cultural center for meetings or discussions about art. 3. What role did the Medici family play in the Renaissance Florence? The Medici family showed special interests for arts and literature, so they financed numerous art creations and get-togethers for the benefit of Florence. 4. Regarding humanism: -What are the characteristics of humanism? How is it different from medieval scholasticism? from nominalism? The characteristics of humanism include learning, anatomy, realism, reason, nature, youth, individualism, and perspective. Scholasticism was more orientated towards philosophers or theologians and it failed to offer moral guidance, however, humanism was about direct sources such as the bible or Latin/Greek classics. Nominalism is considered to believe that abstract or general terms are real, while humanism prefers human views. -Why is Petrarch considered...

Words: 774 - Pages: 4

Free Essay

The Renaissance

...The Renaissance was destined to happen. It happened for many reasons. Many new inventions and changes accrued during the time that people cherish now. One of the effects of the renaissance is the art. It brought art from looking like elementary school work to college level professionals. It created three different types of beautiful storytelling pieces. The first type of art is classical. This type of art shows importance of leaders or gods with little background and no sense of perspective. Then there is medieval art. This teaches religion to those who can’t read and the important figures are larger. Lastly, there is the Renaissance type of art. It shows both religious and non-religious pictures that are very detailed and colorful. The renaissance also helped people become more individualized and more into secular thought. Without religion forcing them down, the people became free with their thinking. They had an increase of books and knowledge. Even a book on how to be a king and how to gain political power to keep, it was a book done in this period, which would have not have been published in medieval times. Also, without religion suppressing them they became materialist, wanting many things. Leading into wanting the finer things in life, but if that did not change us we would have the desire to get anything, thinking it’s a sin. Philosophy also changed during the Renaissance. Many books depicted animals, as well as plants and minerals. Artists such as Leonardo...

Words: 336 - Pages: 2

Premium Essay

The Renaissance

...History 101 The Renaissance paved the way for numerous other eras such as The Protestant Reformation, the Scientific Revolution and The Enlightenment. The Renaissance brought on the idea of Individualism and how educating yourself and believing in yourself could make a better world. The Renaissance helped change personal views of one’s self and the world. The Renaissance is portrayed by a number of different ideas about Life and humanity, some of which are Individualism, secularism, and humanism. Individualism was a noteworthy concept that came about during the Renaissance era. It put emphasis on personality, uniqueness, genius, and developing one’s capabilities and talents. Recognizing individual efforts and then becoming known beyond the local areas began to grow during the renaissance. Artist started to sign their work so they could gain fame far from their own areas. This was different because in the middle Ages artist painted to glorify God, so that did not require an artist to sign their work. During the Renaissance the artist wanted to be known for being an individual and not to just contribute to a group (religion). Also during the Renaissance there was more attention to the development of the individual where education was concerned. The Importance of learning all intellectual areas as well as becoming knowledgeable about physical actions was a new development during the Renaissance. During the Renaissance you could become educated in many different areas this was...

Words: 1458 - Pages: 6

Premium Essay

Renaissance

...The Renaissance in Italy and Europe The French word Renaissance means “rebirth” and is the period in European civilization immediately following the Middle Ages. It relates mostly to the growth of artistic and intellectual creativity which is also used by artists and thinkers to recover and apply the ancient learning and standards of Greece and Rome. The Renaissance was basically an intellectual and also cultural movement that imparted some sort of intellectual quality which made it one of the most important events in universal history. This movement was carried on between the fourteenth century and the sixteenth century. The Renaissance was believed to be restricted to Italy somewhere during the late 15th century. This great movement made a huge and advance difference in the world today and also back in the days. It brought major contrasts with civilization in Europe during this time period. This has become of my interest not only because it is one of the world’s most known events, but also because it is a movement that benefited and contributed intellectual developments in most parts of the world today. It is most commonly known that one of the reasons the Renaissance period took place was because theology was rejected by the Middle Ages and was taken over by science. The outlook and institutions of the Middle Ages disintegrated and conspicuous modern forms, like science, emerged. Because of the different levels in society during the time of this intellectual movement, all...

Words: 2071 - Pages: 9

Premium Essay

Renaissance

...The Renaissance was a time of rebirth and changes in the lives of many people and many people’s views on how humanity functioned. After the calamitous 14th Century in which many people were murdered through wars, or die naturally by plague, the survivors started to look at the world in a whole new way. The philosophies of many people had changed after such near death experiences and the Renaissance blossomed from the Renaissance. The Medici family were catalyst to the Renaissance as the were patrons of the arts. Art was a crucial part of the renaissance as this changed the method in which people viewed life greatly and so created many new methods in portraying the mind of the artist. Two such great sculptors of the Renaissance were Donato di Niccolo di Betto Bardi and Michelangelo did Lodovico Buonarroti Simoni. Michelanglo and David are most famous for creating the sculptures of David from the High and Low Renaissance respectively. The sculptures’ of Donatello and Michelangelo are both drastically different, evidenced by the influences of their respective Patrons, the time period that the sculptures depicted and the symbolism behind each sculpture. The influences of the two sculptures are important to find out how the final result of each Sculpture was. Donatello’s David was commissioned by the Medici family, at the time it was thought out of the ordinary for a member or a group of government to commission a piece of art. The fact that the Medici commissioned this artwork...

Words: 2446 - Pages: 10

Premium Essay

Renaissance

...After viewing the beginning unit, The Renaissance, I firmly believe that the lectures provided by Professor Fleetham argue that Renaissance humanists valued a practical education due to poetry, the use of original sources, and the constant practice of composition, speech, and persuasion. The unit one, section one, lecture states that The Renaissance was strongly based on the rebirth and rejuvenation of ancient times. Italian cities began the trend of humanism and related it to education, resulting in Northern Europe being greatly affected. The rebirth, or break from the Middle Ages, left several people with the idea to revive classical culture. Humanism not only began to refresh the outdated culture of the middle ages, but also to revitalize several respected religious figures. Although humanists like Leo X and Pius II did not fully agree with the church’s negative mindsets concerning education, both religious leaders sought to elevate the liberal arts. As stated in the primary reading, classic learning was vital for both individuals and political families who had children being tutored. By promoting this educational reform, original sources of text and research were available to the community for advancement in knowledge. As stated in the second lecture, humanists loved the words of language and constantly challenged the best of classical authors. Peter Paul Vergerius made one specifically brave move by devising one of the first humanist educational programs in Italy. By making...

Words: 363 - Pages: 2

Premium Essay

Renaissance

...During the middle of the 14th century, a cultural movement, known as the Renaissance emerged as an important impact to the beginning of a historical era. It developed during the Middle Ages in Italy and later expanded to Europe. It was around this time, from the period in mid 14th century thru 16th century, when the well-known artists, such as Leonardo Da Vinci and Michelangelo, contributed to bringing about changes to the world of art and even inspired the term “Renaissance Men”. The word renaissance meaning “rebirth” in French, influenced the ancient Greek and Roman culture as well. So many artists began to observe the natural world attempting to capture their imagination and express themselves through their work of art. These art pieces, being created, included two dimensional media, such as paintings and drawings, and three dimensional media, such as sculptures. Two works of renaissance arts by two different artists will be closely observed by exploring the vocabulary of arts and also the various principles of design. Additional information as to the potential meaning and historical influence of the artwork, artist’s motivation and their professional background, as well as the comparisons and contrasts to artist’s styles will also be observed. The first artist is Lorenzo Ghiberti (1378-1455), an Italian artist best known for his works in sculptor and metal working. His first art piece being observed is the The Story of Jacob and Esau and second art piece is the Creation of...

Words: 1615 - Pages: 7

Premium Essay

Renaissance

...greatest European cultural movement and great innovations within the fields of science, art and literature. The Renaissance art finds its roots mostly in Classical Greek and Roman art. Early renaissance art was created in parallel with late Medieval art and it was also greatly influenced by Gothic arts, an older art style that was developed in the 12th century and during late middle ages. Although religious topics and events remained very popular which reflected the influence of medieval art, but more emphasis was placed on the meaning and the realistic qualities of the artwork by renaissance artists. As the political and social domination of church started to diminish and the humanist movement grew in popularity, the renaissance art took a different direction and distinctive characteristics started to develop in different areas. The artists started to separate themselves from their Middle Ages heritage by going against the religious traditionalism. To keep up with the humanist movement the renaissance artists started to portray more life-like and more realistic human forms, and they broke from medieval traditions in painting, sculpture and architecture. The decline of Church absolutism also altered people’s religious views and produced a different view of life. The renaissance patrons demanded art that showed joy in human beauty and life's pleasures. The renaissance artists had to produce arts to meet the tastes of their patrons. A combination of social and political conditions...

Words: 456 - Pages: 2

Premium Essay

Renaissance

...History has one page, like the middle ages and the Renaissance, for so many reason they have their similarities and their differences but yet history only has one page. That one page is called Repetition. The art and the lifestyles, the ideas, the architecture. To start off with the middle ages is known as a time period between the 5th and the 15th century, it was lapse of time that lasted since the fall of the roman empire until the renaissance. There were differences but some similarities to the roman and middle ages for example: Sculpture: Greek and Roman classical influences. Use of bronze (Donatello) but for middle ages Sculpture: Was More gothic; extremely detailed. The Architecture for the Roman: Were Rounded arches, clear lines. Less detailed Focus on balance and form. But the Architecture for middle ages: Gothic style, Pointed arches, Elaborate detail. Renaissance means, "to be reborn," and the "rebirth" has happened and still happening throughout the history of this planet. Anytime there is new technology, and new thinking, there is going to be a general change in the way things are done. It didn't just happen after the Middle Ages, but several times after that. The Industrial Revolution affecting all aspects of people's lives, even spilling over into drama, poetry, and music; and more recently--the Technological Revolution. The Renaissance was a historical art period that led to the abandonment of the Middle Ages. The artists abandoned the...

Words: 280 - Pages: 2

Premium Essay

Renaissance

...covered by a second shell, covered with over 4 million terracotta tiles * The base of the dome is tensioned by horizontal chains of iron and wood * Brunelleschi created cantilever scaffolding that could rise as the building went up and also created new pulleys and hoists to bring up the heavy masses of stone to the top of the dome * The dome is pointed which gives it a gothic shape, rather than a classical shape which matches the gothic church itself * The dome’s design allows the lantern to rise 375 feet about the pavement * The Last Judgement scenes are painted on the inner dome by Vasari and Zuccaro Sources: Campbell, Stephen J. and Cole, Michael W. Italian Renaissance Art. Thames & Hudson. 2011. Print Finnan, Vincent. Retrieved on May 19, 2014: http://www.italian-renaissance-art.com/Brunelleschi.html Khan Academy. Retrieved on May 19 2014: http://smarthistory.khanacademy.org/brunelleschis-dome.html 1.37 Birth of the Virgin (St. Savinus altarpiece),1342, by Pietro Lorenzetti * Birth of the Virgin, tempera on panel painting, was custom-made for the Siena Cathedral. * The composition is Byzantine but the painting as a whole is Italian showing the influence of Giotto * Pietro treats the frame, which consists of three parts, as a three-arched screen through which we see a domestic interior. * The center and...

Words: 476 - Pages: 2

Premium Essay

Renaissance

...Renaissance The first important painter of the Renaissance was Giotto di Bondone In 1334, Giotto was appointed chief architect in Florence, where he remained until his death in 133Therefore, as the city-states of Italy began to develop great wealth during the early fifteenth century, architects and sculptors rose to fame and power. In 1401, Florence held a competition to choose the artist to design and sculpt a pair of bronze doors for the Baptistry, a church honoring St. Paul the Baptist. The Italian Renaissance is divided into three major phases: Early, High, and Late Renaissance. The Early Renaissance was lead by sculptor Donatello, architect Filippo Brunelleschi, and painter Masaccio. They began the movement on the foundations that development and progress was integral to the evolution and survival of the arts. They found their inspiration form antiquity, creating realistic figures that portrayed personality and behavior. They focused on the laws of proportion for architecture, the human body, and space. The term Early Renaissance encompasses most 15th century art. The High Renaissance sought to create a generalized style of art that focused on drama, physical presence, and balance. The major artists of this period were Leonardo Da Vinci, Donato Bramante, Michelangelo, Raphael, and Titian. The period lasted only a short time from 1495 to 1520. The Late Renaissance was put into motion by the sack of Rome in 1527, forcing artists to relocate to other artistic centers in Italy...

Words: 827 - Pages: 4

Free Essay

Renaissance and Surrealism

...The Renaissance is an art movement that commonly refers to a corresponding historical time period falling in between the 14th and the 17th centuries. It began in the part of Europe which is now known as Italy, during a time when the area was organized into city-states and other political territories formed in the few centuries following the fall of the Roman Republic. This region was a large center of trade and thus, there was much wealth to draw many artists and scholars. However, there was a shift from the scholasticism of earlier mediaeval times to largely focusing on the humanities. There was also an emphasis on realism, attempting to remain as objective as possible when interpreting various works; drawing from studies in form, line, lighting, and the human figure based in Greek and Roman times. Eventually, in the last couple centuries of the period, the influences had spread across Europe partially due to the invention of the printing press. Several examples of Renaissance era artists are Leonardo da Vinci, Michelangelo, and Hieronymus Bosch.Surrealism is an art movement that officially started in 1924 with the publication of Le Manifeste du Surréalisme (The Surrealist Manifesto), written by André Breton. Surrealism is believed to have been formed as a reaction to the earlier Dadaism art movement, which aimed to be an anti-art protest of the horrors brought about from World War I. Focusing on the more positive side of that protest/revolutionary process, the surrealists sought...

Words: 1021 - Pages: 5

Free Essay

Renaissance and Reformantiom

...Renaissance and Reformation Effects The Renaissance began in the 1300s in Florence, Italy and reached to the 15th Century where it spread to the whole Western Europe. Renaissance means “rebirth” because of its changes from the primitive medieval times to the modern Renaissance. Both, the Renaissance and the Reformation had many effect on the European society and some of their impacts were combined. They believed that the human spirit had to be reawakened as it was in the classical times of Greece and the Roman Empire. Many new inventions, techniques and ideas helped to change the human society and caused a spiritual and religious crisis that shatters the Christian unity known as the Reformation. Many elements affected the social economic in the Renaissance. Everything began with the humanist as they revived an interest in ancient Greece and Rome to increase their understanding of their own times. During the process of this time period the society shifts from agriculture to urban in which trade is inter-regional and growing fast. The growth of trade helped the merchants to become powerful money leaders and developed a new middle class. In one hand the Renaissance effected individual scholars, writers, artists, wealth merchants and ruler could patronize the arts. But in the other hand the peasants still had their old simple life’s in which they had to work hard and fight for staying alive. But not only had the economy changed, there were also some changes in fine arts, where...

Words: 673 - Pages: 3