ЗМІСТ

ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЦІНОУТВОРЕННЯ 1 ТЕМА 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ 6 ТЕМА 3. МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ 8 ТЕМА 4. ОСОБЛИВОСТІ ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. 12 ТЕМА 5. РОЗРАХУНОК РІЗНИХ ПЛАНОВИХ ВИТРАТ ПОВНОЇ СОБІВАРТОСТІ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ. 14

ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Ціна являє собою економічну категорію, що визначає суму грошей, за яку продавець може продати товар.
Ціна визначає кількість товару, складає його вартість. Ціна – це грошова вартість товару.
Ціноутворення – це процес формування цін на товари і послуги.
Існують 2 основні системи ціноутворення:
- ринкове, що функціоную на базі взаємодії попиту та пропозиції.
- централізоване державне ціноутворення – формування цін державними органами.
Елементи цінового механізму:
-ціна: види, структура, величина, динаміка
- ціноутворення: способи встановлення ціни, правила формування і зміни нових і діючих цін
Найбільш поширеними підходаи до процесу формування ціни на конкретний товар або послугу є:
- одержання повною мірою запланованого прибутку
- збільшення обсягів продажу
- досягнення максимально можливого прибутку
- послаблення конкурентів
-формування позитивного іміджу фірми.
Будь-якому економічному процесу притаманна певна методологія, що є єдиною для всіх рівнів формування цін
Основні положення і правила формування ціни не змінюються залежно від того, хто їх встановлює та який термін їх дії.
Це є необхідною передумовою створення єдиної системи цін.
Методологія ціноутворення – це сукупність загальних правил, принципів і методів розробки концепції ціноутворення.
Методика:
- конкретні рекомендації
- засоби
Важливим елементом методології є принципи ціноутворення, які тісно повяані з методами.
Принципи – це постійно діючі освнвовні положення характерні для всієї системи цін і покладені в її основу:
- науковість обґрунтування цін
- безперервність процесу
- цільова спрямованість між визначенням пріоритетних економічних і соціальних проблем
- Єдність процесу ціноутворення і контролю за дотриманням цін
Для здійснення процесу ціноутворення в ринковій економіці на підприємстві повинні бути певні умови:
- економічна самостійність
- ринкова рівнована
- ринкова конкуренція
- економічна безпека
2. роль ціни визначається в її функціях
Фінкцією ціни є сукупність загальних властивостей, що об’єктивно властиві їй як економічній категорії:
- облікова – визначає сутність ціни як грошового вираження вартості. Ціни показують скільки коштує суспільству задоволення потреби в тій чи іншій продукції. Ціна визначає скільки витрачено праці, сировини та матеріалів і х якою ефективністю використана праця
- стимулююча – полягає в заохоченні або спрямованому її впливі на виробництво або споживання різних товарів
Ціна впливає на виробника через величину закладеного в нього прибутку
Стимулювання здійснюється за допомогою підвищеного рівня прибутку до ціни, надбавок та знижок
- розподільна – пов’язана з відхиленням ціни від вартості під впливом ринкових факторів
Ця функція полягає в тому, що ціни беруть участь у розподілі та перерозподілі національного доходу між галузями економіки. (акциз, ПДВ)
- балансування попиту і пропозиції – полягає в тому, що через ціни здійснюється зв'язок між виробником і споживачем, пропозицією і попитом. Ціна сигналізує про диспропорції у сфері виробництва, є гнучкість інструментом для досягнення відповідності попиту і пропозиції.
Всі фонкції ціни взаємозв’язані і взаємодіють.

3. структура ціни

3. Класифікація системи цін
1) за просуванням продукції до кінцевого споживача: роздрібні ціни * Базові і Ліміти * Ціни аукціонної і комісійної торгівлі
Оптові ціни * Оптова ціна виробника (трансфертна і закупівельна) * Оптова ціна торгівлі
2) за ступенем самостійності підприємства:
Вільні ціни * Прейскурантні і каталогові
Регульовані ціни * Ціни підтримки * Еквівалентні ціни
Фіксовані ціни * Прейскурантні * «Загорожувальні» * Фіксовані монопольні ціни
3) у контрактах купівлі-продажу * Тверді * Ковзні (скользящие) * Ціни з наступною фіксацією
4) ціни зовнішнього і внутрішнього ринків * Зовнішньоекономічні * Світові * Внутрішньоекономічні
5) залежно від регіону реалізації (за територією дії) * Єдині * Регіональні * Зональні * Поясні
6) за часом дії * Постійні * Тимчасові * Разові
7) залежно від статистичної інформації * Порівняльні * Питомі * Лімітні * Довідкові * Номінальні * Проектні * Орієнтовані * Прогнозні
8) за умовами постачання та реалізації продукції * Ціна-нетто (чиста) * Ціна-брутто (валова) * Договірна ціна
9) за видами ринку * Аукціонні * Бірковою котирування
За економічними елементами витрати формуються відповідно до їх економічного змісту (матер, з.п., соц заходи, амортизація, інші).
Елементи витрат однакові для всіх галузей національної економіки.
Статті – це витрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення.
За виробничим принципом витрати групуються в статті с/в залежно від виробничого призначення.
Виробнича собівартість – це витрати на рівні виробничого підрозділу.
Це поняття найбільш схоже на цехову собівартість. (виробнича с/в = цехова с/в)
Витрати операційної діяльності складаються із с/в реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрати звязаних зі збутом та інших операційних витрат (аналог повної собівартості).
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства.
Калькулювання – це обчислення собівартості одиниці продукції за статтями калькуляції.
Обєкт калькулювання – це продукція, роботи та послуги підприємства.
Калькуляційна одиниця – одиниця кількісного виміру продукції.

ТЕМА 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність субєктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність з/п та інші економічні параметри держави.
Державне регулювання цін – це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.
Мета державного регулювання цін у бідь-якій країні залежить від: * Національних особливостей * Кліматичних умов * Наявності сировини, матеріалів * Ситуації в країні
Метою державного регулювання цін є : * Забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до негативних наслідків в економіці, здійснення соціальної політики держави, захист окремих верств населення. * Стримування інфляційного підвищення цін * Соціальний захист населення * Формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню зниження цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава бажає збільшити * Запобігання споживання соціально шкідливих товарів
Державне регулювання цін – це гнучка система заходів впливу на процеси ціноутворення, спрямована на збереження: * Рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності * Збалансування засобів виробництва і предметів споживання * (не разберу первое слово) монопольним тенденціям виробництва товарів * Об*єктивне співвідношення цін на промислову та сільськогосподарську продукцію * Розширення сфери застосування вільних цін * Підвищення якості продукції
2. Форми і методи державного регулювання цін
Форми –це спосіб організації та взаємодії елементів і процесів явища, як між собою так і з зовнішніми умовами.
Метод – це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність
Державне регулювання цін реалізується у 2-х формах: 1) Прямого (адміністративного) 2) Непрямого (економічного)
Кожна з даних форм передбачає застосування конкретних методів.
Суть адміністративних прямих методів така: в умовах ринкової економіки держава запроваджує фіксовані елементи ціни і підприємство-виробник встановлює ціни на свої вироби і враховує чинні, державні, законодавчі та нормативні акти.
Пряме регулювання найчастіше здійснюється в період інфляції або дефіциту товарів.
Методи прямого регулювання: * Встановлення регульованих мінімальних та максимальних цін * Встановлення дотації виробникам * Нормування окремих співвідношень в межах цінової структури ( матеріальні витрати, з/п, рівень рентабельності) * Непрямі методи передбачають зміну кон*юктури, встановлення оптимальних співвідношень між попитом та пропозицією.
До непрямих економічних методів належать: * Насичення ринками споживаючих товарів * Надання податкових пільг * Система кредитування * Дотримання антимонопольного законодавства * Державна інвестиційна політика * Державне замовлення

ТЕМА 3. МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ

Розрізняють такі методи калькуляції: 1) Планова – визначає середню собівартість на черговий плановий період (рік, квартал) і використовується для встановлення оптових цін, що базуються на прогресивних нормах витрат робочого часу і матеріалів, електроенергії та інших витрат. 2) Нормативна – є різновидом планової і розраховується на всі види виробничої програми, виходячи з умов діяльності підприємства.
Нормативна калькуляція використовується в практиці управління виробництвом, як еталон. 3) Звітна – складають за фактичними даними бухгалтерського обліку виробничих витрат. 4) Кошторисна – розробляється на нові види продукції, не передбачено планом.
В світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та внутрішньофірмовим управлінням.
Найчастіше використовують калькулювання за повними і неповними витратами.
Існують такі методи калькулювання: 1) Залежно від об’єкта обліку: * Попроцесний; * Попередільний; * Позамовний; * Облік витрат за функціями. 2) Залежно від повноти включення витрат у собівартість продукції: * Повна собівартість; * Неповна собівартість. 3) Залежно від оперативності формування собівартості: * Облік витрат і калькулювання фактичної собівартості; * Облік нормативних витрат.
На практиці ці методи можуть поєднуватися.
Основним є те, що вибраний підприємством метод забезпечує можливість групування витрат за окремими об’єктами обліку, а поточний контроль – за витратами на виробництво.
Попроцесний метод застосовується в енергетиці, а також в галузях з простим технологічним циклом виробництва.
Всі ці підприємства характеризуються: * масовим типом виробництва; * нетривалим виробничим циклом; * обмеженою номенклатурою продукції; * єдиною одиницею виміру і калькулювання; * повною відсутністю або незначними розмірами незавершеного виробництва.
Продукція, що виготовляється, є одночасно і об’єктом обліку витрат, і об’єктом калькулювання.
На таких підприємствах виготовляється один вид продукції, не виникають запасів напівфабрикатів і готової продукції.
Попередільний метод – особливістю таких підприємств є послідовність, що називається переділами.
Переділ – це сукупність технологічних операцій, які завершуються виробництвом проміжної продукції або отримання готової продукції.
Об’єктом обліку витрат виробництва є самостійний переділ та перелік витрат визначається на основі технологічного процесу.
Залежно від цього будується система формування і обліку витрат виробництва, оцінка незавершеного виробництва і калькулювання собівартості продукції.
Суть методу в тому, що прямі витрати відображаються не за видами продукції, а за стадіями виробництва.
Позамовний метод використовується в індивідуальному та дрібносерійному вробництві.
Відмінні риси такого виробництва: * різноманітність виготовленої продукції; * значна питома вага ручних операцій; * участь робітників високої кваліфікації.
Він використовується для калькулювання собівартості складних продуктів, які включають різні елементи.
Об’єктом калькулювання при даному методі є окремі замовлення, контракт або партія продукції, на які складається калькуляція. Всі прямі витрати виробництва в розрізі статей калькуляції. Інші витрати виробництва обліковуються за місцями їх виникнення і включаються в собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази розподілу.
Метод обліку витрат за функціями (АВС-метод).
Принципова відмінність цього методу від інших полягає в розподілі непрямих витрат.
Таким чином, об’єктом обліку витрат є окремий вид діяльності (функція, операція), а об’єктом калькулювання – вид продукції (робіт, послуг).
За використанням методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва і продажу продукції, включаються у калькуляцію.
Даний метод є традиційним.
В інших країнах порівняно застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляцію включаються не всі витрати на виробництво. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період часу.
Класичним методом калькулювання за неповними витратами є метод директ-костингу, коли на собівартість окремих виробів відносяться лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.
Нормативний метод обліку і калькулювання є прогресивним, дозволяє вести контроль за виробничим процесом та зниженням собівартості. Слід відрізняти облік витрат за нормативами від нормативного обліку фактичної собівартості.
Кінцевою метою нормативного обліку є визначення фактичної собівартості всього випуску або окремих видів продукції.
Облік витрат за нормативами призначається для визначення витрат, які передбачаються.
В управлінському обліку розрахунок та оцінка передбачається в здійсненні за правилами стандарт-костингу – система визначення очікуваних витрат підприємства і окремих підрозділів; в його основі покладено середній плановий рівень витрат попередніх періодів часу, а також перевірені стандарти (нормативи) витрат в цілому на вироби і виконані роботи.
Порівняння стандарт-костингу і нормативного обліку витрат на відмінності: 1) Стандарт-костинг – це система планування і аналізу різноманітних варіантів витрат через різну зваженість виробничої програми, а нормативний облік – система виміру їх фактичної величини при фактичній завантаженості. 2) Стандарт-костинг – безпосередньо не пов'язаний з калькулюванням фактичної собівартості одиниці продукції, а нормативний облік починається з калькулювання нормативної собівартості носія витрат і завершується складанням калькуляції. 3) Стандарт-костинг – відхилення від нормативних витрат виявляється розрахунковим шляхом після завершення процесів виробництва і збуту, а у нормативному обліку – за допомогою первинної документації і до початку використання ресурсів.

Форми і методи цінового регулювання

Форми | Ринкова саморегуляція | Суб’єктивне регулювання | | | Державне регулювання ціноутв. факторів | Захист інтересів окремих соц.груп | | | Опосередковані | Адміністративні | | | | УсуненняДиспаритетн. попиту | Попиту і пропозиції | | | Цільові установи | Забезпечення вільної конкурнції | Підтримка паритетного розвитку екон. Суб’єктів, що створюють передумови конкуренції | Реалізація пріоритетів держави | Реалізація пріоритетів окремих груп | Методи | Вільне формування доходів | Методи бюджетн. Регуляц. | Стимули доходів | Реалізація пріоритетів держави | Реалізація пріоритетів окремих груп | | Конкурентне товарне виробництво | Обм. Монопольної поведінки | Методи кредитно-промисл. Регулюв. | Директивне встановл. мети | Штучне обмеження дох. | | Лібералізація внутрішніх торгів | Державні замовлення | Стимул. інвестицій | Нормування матеріальних витр. | Підтримка природних монопол. | | Лібералізація зовн-ек. відносин | Митне регулюв. | Розмір ринків збуту | Нормування прибутку рентабельн. | Потенційні витрати | | Паритетний розвиток всіх секторів | Пільги, що забезп. диспаритет | Стимулюв. Роміру споживчого попиту | Нормування амортизації | Обмеження зовнішн. торгівлі | | Фіскальне оподаткування | Регульоване оподаткування | Стимулююче оподаткування | Регулююче оподаткування | (?)… екном суб’єктів. |

ТЕМА 4. ОСОБЛИВОСТІ ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

Різновидом ціни є тарифи на окремі види послуг. Тариф- це сукупність ставок роздрібних цін за якими підприємства реалізують споживачам житлово-комунальні послуги. Тариф на послуги житлового господарства є регульованим. Це обгрунтовано соціальною значимістю галузі і існуючим монополізмом. Регулювання тарифів здійснюється шляхом встановлення граничних рівнів рентабельності, обмеженим зростанням цих рівнів, затвердженням розміру тарифів.
Класифікація житлово-комунальних послуг. 1. Залежно від функцій призначення:
– комунальні послуги (централізоване постачання холодної і гарячої води, водовідведення, газо- електропостачання, централізоване опалення, виведення побутових відходів)
– послуги з утримання будинків і споруд і прибудинкових територій
- послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків
- послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд
2. Залежно від затвердженої ціни тарифу ЖКП
- тарифи на послуги, що затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках передбачених законом – національна комісія, що здійснює державне регулювання в сфері комунальних послуг. (Єдині по Україні газ та електро.)
- житлово-комунальні послуги тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на певній території (хол. Вода, опалення)
- житлово-комунальні послуги тарифи на які визначаються договором. Житлово-комунальні послуги регулюються державою.
Виділяють 3 метода ціноутворення на комунальні послуги: 1. Регулювання рентабельності виробництва. Аналог вітчизняного методу встановлення граничного рівня рентабельності 2. Метод RPI-X(Великобританія) – полягає в тому, що тарифи ЖКП можуть збільшуватись відповідно до рівня інфляції. 3. Участь у прибутку – загальна сума прибутку комунального підприємства повинна бути однаковою, якщо розмір прибутку перевищує гранично-допустиму величину, то надлишок вилучається державою.
Найбільшою мірою на розмір тарифів впливають такі ціноутворюючі чинники: * Містобудівні особливості населеного пункту (щільність населення, протяжність мереж) * Рівень благоустрою житлового фонду * Потужність підприємства і рівень використання * Особливості технологічного процесу виробництва послуг * Види і технологічні схеми доставки матеріального носія
Процес формування тарифу включає такі етапи: 1. Визначення повної СВ послуг 2. Планування прибутку 3. Визначення середнього тарифу 4. Розподіл витрат і прибутку між групами споживачів 5. Вибір структури і виду тарифів для нарахування плати за послуги по групах споживачів
Крім єдиних і двох ставкових тарифів можуть бути такі види: * Тарифи з блоковою структурою (прогресивна, регресивна шкала) * Сезонні тарифи * Тарифи за споживання в пікові та непікові періоди
Дифференційовані тарифи можуть бути 2х видів: коли величина ставки тарифузалежить від якості наданої послуги; коли величина ставки залежить від категорії споживачів.
Житлово-клмунальні послуги – це результат господарської діяльності спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Комунальні послуги –це результат господарської діяльності спрямований на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпечення водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів порядком встановленим законодавством.

ТЕМА 5. РОЗРАХУНОК РІЗНИХ ПЛАНОВИХ ВИТРАТ ПОВНОЇ СОБІВАРТОСТІ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ.

Річні планові витрати повної собівартості плануються на підставі витрат операційної діяльності та фінансових витрат пов’язаних з основною діяльністю.
Повна собівартість (ЦВВ) складається з 5 груп витрат: 1) Витрати виробничої собівартості; 2) Адміністративні витрати; 3) Витрати на збут; 4) Інші витрати з операційної діяльності; 5) Фінансові витрати. I. До складу виробничої собівартості включають: 1) Прямі матеріальні витрати: * Витрати на теплоенергетичні та технологічні потреби ; * Витрати на придбання води у інших підприємствах. * Витрати реагентів для очищення і знезараження питної води, стічних вод. Потреба в реагентах визначається відповідно до технологічного регламенту затвердженого в установленому законодавством порядку з урахуванням якості вихідної води, а також з урахуванням фактичних витрат реагентів у попередніх роках. * Інші прямі матеріальні витрати (сировина, основні та допоміжні матеріали, запасні частини, напівфабрикати тощо, необхідні для забезпечення основного технічного процесу ); 2) Прямі витрати на оплату праці (основна та додаткова заробітна плата виробничого персоналу , інші заохочування та компенсаційні витрати); 3) Інші прямі витрати (ЕСВ, амортизаційні відрахування, решта прямих витрат виробничої собівартості до складу яких включаюсь всі інші необхідні виробничі витрати); 4) Змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати ( витрати на управління виробництвом, оплату праці і оплату службових відряджень апарату управління цехами; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт; страхування та операційну оренду основних засобів та інших необоротних активів виробничого призначення;витрати на удосконалення технологій; витрати на опалення, освітлення, дезінфекцію, дератизацію, вивозу сміття виробничих приміщень тощо; оплата податків та зборів ). II. Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати спрямовані на управління та обслуговування підприємства. III. Витрати на збут включають: * Оплата праці персоналу пов’язаного зі збутом; * ЕСВ; * Оплата службових відряджень та виплати на підготовку та перепідготовку службових кадрів; * Амортизація основних фондів та інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів безпосередньо пов’язаних зі збутом; * Витрати на інформаційні послуги; * Витрати на послуги банків; * Витрати на періодичну повірку, пломбування та ремонт засобу обліку.