Набережна Катерина
Політологія
«Вплив політичного режиму та етнічних проблем на траекторію політичного розвитку Зімбабве»
На сучасний стан розвитку Зімбабве мав першочерговий вплив політичний режим, встановлений диктатурою Роберта Мугабе.
Авторитарний режим являє собою державний лад, при якому всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб, тобто політичний плюралізм є обмеженим, відсутня всепояснювальна ідеологія, низький рівень соціальної мобілізації. Характерними рисами є монополізація влади і політики, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції, місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. Саме такі риси були притаманні Зімбабве.
Після здобуття незалежності в Зімбабве відбуваються вибори до парламенту, який на той час мав двопартійну систему. Двома конкуруючими партіями були Африканський Національний Союз (ЗАНУ) на чолі з Робертом Мугабе та Союз Африканського Народу Зімбабве (ЗАПУ), очолюваний Джошуа Нкомо. Ці дві партії підтримувалися різними етнічними групами: ЗАНУ підтримували шона, а ЗАПУ – ндебеле. Партія Мугабе перемагає на виборах та створює коаліцію з ЗАПУ задля знищення опозиції та створення однопартійної системи. Мугабе запропонував лідеру партії ЗАПУ Джошуа Нкомо на вибір будь-яку посаду в уряді, і Нкомо зайняв пост міністра внутрішніх справ. У 1982 році коаліція була ліквідована внаслідок обвинувачення Нкомо у організації політичного заговору з метою організації державного перевороту, яке було висунуте Робертом Мугабе після того, як на фермах Союза Африканського народу було знайдено склад зброї. Він направив армію, яка складалася з шона, під назвою П’ята бригада в Матабелеленд для знищення народу ндебеле – тих, хто підтримував Джошуа Нкомо. Для того, щоб припинити репресії проти народу, у 1988 році Нкомо погоджується підписати згоду про єдинство, внаслідок якого ЗАНУ поглинає ЗАПУ та утворюється нова партія – Африканський Національний Союз - Патріотичний Фронт.
Внаслідок цього в парламенті Зімбабве домінує одна партія, яка унеможливлює конфронтацію інтересів, тому будь-який вияв опору влади або не має жодного впливу, або піддається жорсткій репресії. Більше того, Роберт Мугабе являється і президентом, і керівником домінуючої партії одночасно – у 1987 році він скасував посаду прем’єр-міністра і став виконавчим президентом Зімбабве. Тому всі закони, що стосуються економіки, не можуть бути оскаржені, і це є вигідно для правлячої еліти - ігнорується принцип поділу влади, глава держави, виконавча влада домінують, роль представницьких органів обмежена, тобто лідер керує у слабовизначених інституційних рамках, а це є ще одною ознакою авторитарного політичного режиму.
Якщо розглядати типологію авторитарного режиму, що існував на території держави, то можна зробити висновок, що це вияв тиранії – наявні репресії, та відсутність дистрибуцій. Прибуток не розподілявся серед простого населення, а переходив до правлячих еліт. Дійсніть цього ми можемо побачити на прикладі того, що дружина Роберта Мугабе збудувала великий маєток в Харарі, збудований за державні кошти. Міністрів звинувачували в незаконному привласненні фондів. Проте, будь-який прояв недовольства придушувався репресіями з боку влади та відсутністю опозиції, про яку згадувалося вище.
Також важливу роль відіграли етнічні конфлікти між 3 етносами.
Етнонаціоналізм - це стратегія політичного конфлікту, бажання захопити певну територію та винищити панівний на цій території етнос для домінування свого етносу. Для нього характерні два вирішальні фактори: людська ідентичність – етнос, та територія.
Історично склалося, що в Зімбабве один з найвищих відсотків білошкірих людей серед країн Африки. У 1923 році Південна Родезія (сучасне Зімбабве) отримала статус самокерованої території, при цьому там дійсно було введено реальне самоврядування білого населення колонії, яке досягло високого рівня сільськогосподарського виробництва, і яке мало міцні економічні позиції. Після проголошення незалежності в Зімбабве близько 70% землі, призначеної для ведення сільського господарства, належала білошкірій меншості.
Після зосередження влади у руках Роберта Мугабе, в 1999 році він проводить так звану «земельну реформу» - насильницьке виселення білошкірих фермерів для передачі їх земель чорношкірим, в основному політичним прихильникам Мугабе. В наслідок цього економіка різко пішла на спад, це призвело до катастрофічного зростання цін і безробіття, тому що корінні жителі, не володіючи необхідними знаннями для планування та ведення сільського господарства і розробки корисних копалин, виявилися просто нездатними забезпечити навіть мінімальні власні потреби.
Таким чином Роберт Мугабе хотів захопити території білошкірих фермерів для збагачення та більшого домінування свого етносу, витіснивши інший за расовою приналежністю. Це могло спровокувати громадянську війну в країні, однак, так як опозиції не було і голова держави проводив політику репресій та терору, самотужки народ не міг чинити опір владі.
Але через невдоволення утворюється нова політична партія «Рух за демократичні зміни», яку пітримують білошкірі Зімбабвійці, і через це влада вирішує знову позбутися білошкірих. Приводом до цього став страх Мугабе програти вибори, тому що довіра народу до нього зменшилася, про що можна судити з референдуму 2000 року, у якому йшлося про зміни у конституції, а саме про розширення повноважень президента, але який виявився невдалий.
Політика націоналізму – це поєднання культурного та політичного. Етнічне насилля у Зімбабве йде не від іншого етносу, а від влади, яка видає такі накази, однак характер конфлікту виражається расовою приналежністю, а це є важливою фізичною особливістю, яка визначає етнічну ідентичність.
Кордон між етнічними групами є інструментом політичної боротьби Мугабе ще й на початку його правління. Він користувався цим для збільшення свого впливу на народ. Після перемоги на виборах Партія Мугабе створює коаліцію з ЗАПУ. У 1982 році коаліція була ліквідована внаслідок обвинувачення Нкомо у організації політичного заговору з метою організації державного перевороту, яке було висунуте Робертом Мугабе після того, як на фермах Союза Африканського народу було знайдено склад зброї. Він направив армію, яка складалася з шона, під назвою П’ята бригада в Матабелеленд для знищення народу ндебеле – тих, хто підтримував Джошуа Нкомо. В цій ситуації наявний кризовий когнітивний фрейм – публічна думка населення переважно у стані війни, яка характеризується активним проявом спротиву та насилля, що пов’язаний з історією, яка дотична до теперішнього та майбутнього. Ще у 19 ст. етнос ндебеле був войовничим плем'ям, що жили в основному набігами на сусідів Маніка і шона. Матабеле вважали шона рабами, «собаками, що поїдають землю», оскільки шона поступалися їм в войовничості, а значить, нікуди не годилися, крім як бути пастухами, носіями, і слугами воїнів. Знайдення зброї вбачалось як привід войовничих дій ндебеле проти шона, тому Мугабе активно закликав свій народ захистити свій етнос тим самим захопивши владу над іншим для своєї вигоди та ліквідації опозиції.
Отже, сьогодні в Зімбабве Роберт Мугабе продовжує займати пост президента (у 2013 році його переобрали на шостий термін) і правляча еліта є незмінною і досі при владі. Політичний режим не змінюється, однак зараз в країні існує опозиційна партія (Рух за Демократичні зміни), проте в парламенті вона представлена меншістю і не має змоги чинити активний опір правлінню.
Зімбабве є недемократичною країною з високим потенціалом (здатністю держави приводити політичні рішення в життя), яка характеризується слабким голосом громадськості, якщо до нього прямо не звертається держава. Це можна змінити шляхом демократизації суспільства, а саме: нарощування зв'язку міжособистісних мереж довіри з публічною політикою (прозорий електоральний апарат, надання можливості впливати на державу та врахування інтересів усіх соціальних верств), ізоляція від публічної політики основних категоріальних нерівностей, за якими організовується повсякденне життя громадян (расова дискримінація людей в Зімбабве), наростання незалежності у відношенні публічної політики центра влади, що має у своєму розпорядженні засоби насильства і примусу (ліквідація концентрації влади Мугабе). Недемократичний режим з високим потенціалом можна змінити або ж масовим повстанням населення, або боротьбою тих, хто є при владі. Для поліпшення економіки Зімбабве дієвою буде співпраця з міжнародним товариством, щоб залучити іноземні інвестиції, бо наразі державам не вигідно інвестувати гроші у розвиток Зімбабве з авторитарним режимом. Проте все це можливо тільки тоді, коли режим Роберта Мугабе буде демонтовано, він або полишить пост голови держави, що є маловірогідним, або помре (зараз Роберт Мугабе вважається найстаршим президентом – він керує державою у віці 91 рік).